Цель : охарактеризовать основные особенности синтаксической системы языка.
Задачи : 1) выделить основные единицы синтаксического строя языка; 2) познакомить с основными видами синтаксической связи в словосочетании и предложении; 3) выработать навыки разграничения словосочетаний и аналитических форм слова.
Синтаксис был определен выше как грамматическое учение о связной речи, о единицах более «высоких», чем слово. Синтаксис начинается там, где мы выходим за пределы слова или устойчивого сочетания слов, где начинается связная речь с ее свободной комбинацией лексических единиц в рамках переменного словосочетания и предложения. Конечно, эпитет «свободная» не означает отсутствия правил. Комбинация лексических единиц осуществляется по определенным законам и моделям, изучение которых и составляет задачу синтаксиса. «Свобода» состоит в непредусмотренности кон-кретного лексического наполнения этих моделей, в том, что все синтаксические модели принадлежат языку только как абстрактные модели, а их конкретное наполнение той или иной лексикой бесконечно разнообразно и относится к речи. Правда, и на других уровнях языка мы различаем абстрактное (языковое) и конкретное (речевое). Но, например, слово железнодорожный принадлежит русскому языку не одной только моделью, по которой оно построено, но и всем своим индивидуальным составом морфем, тогда как любое, даже самое простое предложение (Солнце взошло) и любое переменное словосочетание (высокое дерево) принадлежат языку лишь как модель построения, а то, что в этой модели использованы именно эти, а не какие-либо другие слова, есть факт речи, определяемый содержанием данного высказывания, намерением и задачей говорящего. В компетенцию синтаксиса входит рассмотрение и однословных предложений вроде Пожар!, так как в них к лексическому и грамматическому значениям, заключенным в данной словоформе, присоединяется специфически синтаксическое грамматическое значение, выраженное интонацией предложения.
а) Предложение и словосочетание
Центральным понятием синтаксиса является предложение - основная ячейка, в которой формируется и выражается человеческая мысль и с помощью которой осуществляется речевое общение людей.
Специфика предложения по сравнению с «нижестоящими» языковыми единицами заключается в том, что оно есть высказывание, оно коммуникативно. Это значит, что оно 1) соотнесено с определенной ситуацией и 2) обладает коммуникативной установкой на утверждение (или отрицание), на вопрос или на побуждение к чему-либо.
Коммуникативность предложения конкретизируется в синтаксических категориях модальности и времени. Эти последние выражаются в глагольных формах наклонения и времени, а также (особенно при отсутствии глагола) с помощью интонации, модальных слов, слов, обозначающих локализацию во времени.
По своей структуре предложения очень разнообразны. Они могут реализоваться с помощью одного слова (Пожар! Воды! Светает. Иду! Великолепно! Домой?), в частности аналитической формы слова (По коням! Буду рад!), но чаще реализуются с помощью более или менее сложного сочетания слов.
От слова однословное предложение внешне отличается интонацией. По содержанию же между словом пожар и однословным предложением Пожар! - громадное различие. Слово пожар есть просто название определенного класса реальных явлений (и соответствующего понятия), способное в речи обозначать и каждое отдельное явление этого класса. Предложение Пожар! - уже не просто название, а утверждение о наличии данного явления, т. е. пожара, в данной конкретной ситуации, в данный момент времени, утверждение, сопровождаемое также теми или иными эмоциональными коннотациями и т. д. Аналогичным образом словоформа воды есть название известного вещества, поставленное в определенное отношение к другим словам потенциального контекста. Предложение Воды! есть просьба, требование, побуждение к реальному действию в данной конкретной ситуации.
Взяв однословные предложения, содержащие собственно глагольную форму (Иду! Иди! Пришел? Светает. Светало.), мы обнаружим, что здесь различие между предложением и соответствующим словом (словоформой) более тонкое. Все эти словоформы уже и сами по себе содержат указание на наклонение, а при изъявительном наклонении - и на время; они предикативны, т. е. предназначены быть либо сказуемым, либо, при отсутствии в предложении других членов, целым предложением. И все же различие между словоформой и предложением, состоящим из одной этой словоформы, есть и здесь. Можно сказать, что слово иду (также светало и т. д.) лишь потенциально соотнесено с любой подходящей ситуацией, тогда как предложение Иду! (Светало и т. д.) сре а л ь н о соотнесено с какой-то ситуацией, действительной или вымышленной, имеющей или имевшей место в определенный момент времени, в определенной точке пространства и т. д. Словоформа иди выражает побуждение, но побуждение, потен-циально обращенное к любому собеседнику, а предложение Иди! - побуждение, реально обращенное к определенному адресату, в определенной ситуации, в определенный момент времени, притом конкретизированное (интонацией) как просьба, настойчивое требование, категорический приказ и т. д. Слоформа пришел не выражает ни утверждения, ни вопроса, а предложения Пришел? и Пришел!, в зависимости от интонации, выражают либо вопрос, либо утверждение. Ту же картину мы имеем и в отношении неглагольных предикативов (Жарко. Пора! и т. п.), только в этих случаях формы наклонений (кроме изъявительного) и времен (кроме настоящего) являются аналитическими.
Предложение, реализуемое сочетанием слов, чаще всего обладает предикативной структурой, т. е. содержит либо предикативную словоформу («Солнце взошло», «Летят журавли», также с неглагольным предикативом «Здесь жарко»), либо, и без подобной формы, два четко соотнесенных главных члена - подлежащее и сказуемое (Он - студент университета. Снег бел. Факт налицо). Всюду здесь уже сама конструкция свидетельствует о том, что перед нами предложение. И все же по-настоящему эти конструкции становятся предложениями благодаря интонации, с которой они произносятся (ср. «Солнце взошло» с повествовательной и «Солнце взошло?» с вопросительной интонацией). Наряду с этим и сочетания слов, не обладающие предикативной структурой и нормально не являющиеся предложениями (белый снег, писать письма, ты и я), могут, как и отдельное непредикатнвное слово (пожар и т. д.), становиться предложениями, но лишь в более специальных условиях, например в контексте других предложений (ср. начало «Двенадцати» Блока: «Черный вечер. Белый снег. Ветер, ветер! На ногах не стоит человек»), в назывных предложениях (названиях литературных произведений и т. п.), в диалоге (Что ты будешь делать вечером? - Писать письма). Становясь предложением, такое сочетание (как и отдельное непредикативное слово, становящееся предложением) получает ту или иную коммуникативную установку, связь с определенной ситуацией, а в плане выражения - соответствующую интонацию.
Некоторые языковеды, подчеркивая различие между сочетаниями, содержащими предикативное слово, и сочетаниями, такого слова не содержащими, предпочитают обозначать термином «словосочетание» только последний вид сочетаний. Уместнее представляется, однако, другая точка зрения: словосочетание определяется как любое соединение двух или более знаменательных слов, характеризуемое наличием между ними формально выраженной смысловой связи. Словосочетание может совпадать с предложением или быть частью предложения, а предложение, как сказано, может реализоваться в виде снабженного той или иной интонацией словосочетания, ряда связанных между собой словосочетаний или отдельного слова (также отдельного знаменательного слова, сопровождаемого служебным, например Придешь ли?). Языковеды, изымающие все предикативные словосочетания из объема понятия «словосочетание», разумеется, определяют словосочетание иначе. Например, они включают в свои определения указание на «назывную функцию», на то, что словосочетание «служит обозначением единого, хотя и расчлененного понятия».
б) Синтаксические связи и функции. Способы их формального выражения
Синтаксической связью мы называем всякую формально выраженную смысловую связь между лексическими единицами (словами, устойчивыми словосочетаниями), соединившимися друг с другом в речи, в акте коммуникации. Обычно выделяют два главных типа синтаксической связи - сочинение и подчинение.
Примеры сочинительной связи слов: стол и стул; я или ты; строг, но справедлив. Для сочинительной связи характерна равноправность элементов, что проявляется в возможности перестановки без существенного изменения смысла (хотя при союзах и, или первое место в сочетании обычно обладает большим «весом», чем второе: ср. жена и я - я и жена). При сочинении связанные элементы однородны, функционально близки; обычно не отмечается, чтобы один из них как-то изменял свою грамматическую форму под влиянием другого.
Примеры подчинительной связи: ножка стола, подушка из пуха, пуховая подушка, читаю книгу, читаю вслух. Здесь отношения неравноправные: один элемент (ножка, подушка, читаю) является главенствующим, определяемым (в широком смысле), другой элемент (...стола, ...из пуха, пуховая, ...книгу, ...вслух)-подчиненным, зависимым, определяющим, уточняющим значение первого.
Элементы здесь либо вообще нельзя поменять ролями (например, в читаю книгу, читаю вслух), либо нельзя поменять ролями без коренного изменения смысла (пух из подушки имеет другое значение, чем подушка из пуха, ср. брат учителя и учитель брата). В русском и во многих других языках выбор грамматической формы подчиненного слова (если оно многоформенное) обычно диктуется формой или фактом наличия слова главенствующего. Впрочем, как мы увидим, маркировка подчинительной связи может даваться и в главенствующем слове. Некоторые лингвисты называют словосочетания с подчинительной связью синтагмами 1 .
Спорным является вопрос о характере связи между подлежащим и сказуемым. К нему мы вернемся ниже.
В связной речи синтаксические связи взаимно переплетаются, причем подчинение используется шире и играет более существенную роль в организации высказывания, чем
сочинение.
Синтаксической функцией данной единицы (слова, устойчивого словосочетания) называется отношение этой единицы к тому целому, в состав которого она входит, ее синтаксическая роль в предложении или в переменном словосочетании.
Имеются в виду функции членов предложения, а также вставных элементов речи (вводных слов, обращений) и т. д. Некоторые из этих функций мы рассмотрим ниже. А сейчас займемся способами формального выражения синтаксических связей и синтаксических функций.
Выражение синтаксических связей и функций с помощью форм с л о в а, т. е. морфологическим путем. Сюда входят: 1) согласование, 2) управление, 3) сочетание согласования и управления, 4) обозначение подчинительной связи в главенствующем слове.
1. Согласование состоит в повторении одной, нескольких или всех граммем одного слова в другом, связанном с ним слове. Сюда относится согласование сказуемого с подлежащим в русском и многих других языках, например: Я читаю. Ты читаешь. Она поет, Мы работаем и т. д. (в глаголе повторены граммемы лица и числа, содержащиеся в подлежащем); Он читал. Она писала. Они работали, Книга оказалась интересной. Книги оказались интересными (в сказуемом повторены граммемы рода и числа) и т. д.2 В ряде языков, как упоминалось, глагол-сказуемое подвергается двойному и тройному согласованию - не только с подлежащим, но и с прямым и даже косвенным дополнением. Согласование широко используется как средство выражения определительных связей, причем граммемы определяемого (господствующего) слова повторяются в определяющем. В русском языке в этом случае повторяются граммемы рода, числа и падежа: новая книга, новую книгу, о новой книге, новые книги и т. д.
Особое использование согласования наблюдается при замене слова-названия словом-заместителем, например «Брат купил книгу. Она оказалась интересной» (повторение в слове-заместителе граммем рода и числа).
2. Управление состоит в том, что одно слово вызывает в связанном с ним другом слове появление определенных граммем, не повторяющих, однако, граммем первого слова. Управление широко используется как средство выражения подчинительных связей. Так, переходный глагол требует в русском и во многих других языках постановки дополнения в винительном падеже («читаю книгу»); другие разряды глаголов управляют другими падежами без предлогов - дательным («радуюсь весне»), родительным («добиваюсь ре-зультатов·», «лишился покоя», «хотел добра»), творительным («шевелю губами», «казался счастливым») и различными предложными сочетаниями («бороться против пошлости», «участвовать в концерте» и т. д.). Постановки зависимых от них слов в определенных падежах и с определенными предлогами требуют и другие слова - существительные (ср. «жажда знаний», «исключение из правила·»), прилагательные («полный сил», «довольный покупкой», «склонный к авантюрам»), наречия («наравне со мной»), неглагольные предикативы («было жаль беднягу»). Свои особенности управления имеют (в частности, в русском и других славянских языках) отрицательные предложения (ср. пишу стихи - не пишу стихов).
3. Сочетание согласования и управления имеет место, например, в русском языке в группах «числительное + существительное», в которых числительное управляет существительным, требуя его постановки в одних случаях в род. п. мн. ч. (пять столов), в других - в особой «счетной форме» (два шага) 1 , и одновременно согласуется с ним (пяти столам, пятью столами, два окна, но две двери). В языках так называемого эргативного строя глагол-сказуемое не только согласуется с подлежащим, но одновременно и управляет им, требуя его постановки в «абсолютном» падеже при непереходном глаголе и в «эргативном» 2 падеже - при глаголе переходном (причем подлежащее непереходного глагола оформлено тем же падежом, что и дополнение переходного). Вот примеры из грузинского языка, в котором, однако, картина усложнена еще тем, что подлежащее при переходном глаголе выступает не в одном эргативном, а в трех разных падежах, в зависимости от того, в какой видовременной форме употреблен глагол.
Тема:Франческо Петрарка. Сонет № 61. Сонет №132. Історія кохання в сонетах Ф.Петрарки. Образи ліричного героя та героїні.
Мета : ознайомити учнів із життям і творчістю видатного італійського поета Ф.Петрарки, розкрити його творчій світ; допомогти засвоїти поняття «лірика», «сонет»; поглиблювати навички аналіз поетичних текстів, виразного читання; виховувати розуміння краси людських почуттів, любов до поезії.
Тип: комбінований
Обладнання: портрет Ф.Петрарки, тексти сонетів №61, №132, музика Ф.Листа «Сонети Петрарки»; збірки творів поета у перекладі Д.Павличка; словник літературознавчих термінів; презентація життя і творчості поета.
Хай ваша щедра любов
і ваше пізнання служить світу!.
Ф.Ніцше
Хід уроку
І. Організаційний момент.
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.
1. Бесіда з учнями.
Де і коли започаткувалася культура Відродження?
Що таке доба Відродження?
Хто першим використав у ХVІ ст. цей термін?
Які етапи пройшло мистецтво Відродження?
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.
(Лунає музика Глюка з опери «Орфей та Евридіка»)
Послухайте! Це співає кохання... Голос кохання пробивається через темряву, відстані та століття. Сила кохання підіймає людину над землею, вона може піднести її аж до зірок. Мелодію кохання не може заглушити навіть смерть. У кожної людини своя історія кохання. Одну з таких історій розповів світові італійський поет доби Відродження Ф,Петрарка, перший видатний гуманіст.
І V . Оголошення теми, мети, епіграф уроку.
V . Формування знань, мінь, навичок.
1. Повідомлення та презентація учнів-«біографів» про поета.
- Італія за часів Петрарки
XIV ст.- початок Відродження в Європі. Першою на шлях Відродження стала Італія. В політичному житті Італія переживала тяжкі часи. Рим, як і раніше, залишався центром релігійного життя Італії. Іншого духовного центру в країні, роздробленій на масу самостійних держав та міст-комун, не існувало. Однак папи римські потрапили в залежність до французьких королів, а їхньою резиденцією майже на 70 років став Авіньйон - невелике місто на півдні Франції. Так драматично закінчилися спроби католицької церкви встановити свою владу над монархами Європи.
Під час відсутності папи в Римі в середині, століття спалахнуло повстання. Було проголошено Римську республіку, на зразок тієї, що існувала в Стародавньому Римі до І ст. до н.е. Повстання, а пізніше і саму республіку очолив Кола ді Рієнцо. Він прагнув згуртувати навколо Рима всю Італію. Проте республіка проіснувала недовго, а Італії так і не судилося набути єдиної державності.
Між тим повстання ремісників та найманих робітників вибухали також в інших містах Італії. Міста страждали без сильної централізованої влади, а суперництво знатних аристократичних родів підривало їхню економічну міць.
Поступово в багатьох містах владу захопили можновладні сеньйори - «тирани». У Флоренції влада перейшла до рук родини банкірів Медічі. У XV ст. особливо уславився Лоренцо Медічі, прозваний Пишним за тонкий розум, поетичний хист і зовнішній блиск правління. Він увійшов в історію також як покровитель мистецтва. Інший представник роду Медічі, Джованні, згодом став папою римським під іменем Льва X . Він також відомий як один з меценатів доби. Геніальний італійський скульптор Мікеланджело увічнив пам"ять славетного роду, спорудивши усипальню Медічі з мармуровими надгробками.
Біографія
Палко закоханий в античність, Франческо Пет-ракко змінив своє ім"я на Петрарка, бо так воно більше нагадувало давньоримське. Народився майбутній поет в невеликому італійському містечку Ареццо. Його батько в минулому флорентійський громадянин, змушений був оселитися там як політичний вигнанець.
Франческо здобув ґрунтовну юридичну освіту, після чого прийняв духовний сан. Втім, це суттєво не вплинуло на спосіб життя та мислення поета. Петрарка був світським абатом. Визначними рисами його характеру були честолюбство і закоханість у життя. Він мав рідкісний дар завойовувати людські серця. В різний час він користувався покровительством могутніх-монархів і кардиналів в Італії та Франції.
Жага життя та нових яскравих вражень штовхала часом поета в сутані на дивовижні дії. Так, закоханий в поезію Овідія, він захотів відчути те, що пережив його герой Фаетон, який піднявся на колісниці бога сонця у піднебесся. Для цього Петрарка здійснив сходження на альпійську гірську вершину Мон-Ванту і таким чином став першим в Європі альпіністом. Незвичайними були його мандрівки по церквах та монастирях в пошуках античних і середньовічних рукописів. Йому вдалося знайти низку цінних рукописів, що вважалися втраченими.
Коли в Римі спалахнуло повстання Кола ді Рієнцо, Петрарка гаряче став на бік народного трибуна і навіть розпочав з ним жваве листування. Йому не терпілося побачити Рим знову республіканським, як у давні часи античності.
Петрарка мріяв бути увінчаним лавровим вінком на Капітолійському пагорбі за давньоримським звичаєм. Це спонукало його до написання поеми латинським гекзаметром, на зразок Вергілієвої, під назвою «Африка» (про Пунічні війни). Поема сподобалася читачам, в тому числі французькому та неаполітанському королям. 8 квітня 1341 р. Петрарка був увінчаний лавровим вінком на Капітолії в присутності багатьох римлян.
Незважаючи на зовнішні життєві успіхи, почесті та пишноту, Петрарку часом мучили тяжкі приступи меланхолії. Коли йому виповнилося 33 роки, він на кілька років усамітнюється в невеликому містечку Воклюз, де поринає в релігійні та філософські міркування про сенс буття. Часом його захоплення мирською славою та закоханість у земну красу здаються йому гріховними. Серед написаного ним о цій порі бачимо трактат у формі бесіди з філософом Аврелієм Августином (354-430 рр.) під назвою «Моя таємниця. Про зневагу до світу». Устами улюбленого латинського філософа він докоряє собі за суєтність власних мирських бажань, за гріховність любовних переживань. Одначе жага життя та молодість беруть своє: поет відповідає Августину, тобто голосу тверезого мислення, що життя, тобто серце, також має свої права. Лей складний і драматичний діалог яскраво свідчить про боротьбу нового, ренесансного, світогляду з середньовічним. Земне життя, краса, мистецтва приваблювали його більше ніж сумні роздуми про потойбічний світ, а думки язичників, греків та римлян були співзвучні з його думками.
Старість Петрарка зустрів всесвітньо відомим поетом. Ще за життя його дім в Ареццо став місцем поклоніння захоплених шанувальників. Помер Петрарка за своїм робочим столом, схилившись над латинським рукописом.
Літературна спадщина Петрарки величезна. Він писав як віршами, так і прозою. Майже все, що вийшло з-під його пера, написане латиною. Латину він шанував подвійно: як мову католицької церкви і мову улюбленої античності.
Щоправда, серед його творів виявилася єдина книга, написана народною італійською мовою, на зразок Данте. Це збірка віршів про кохання під назвою «Пісні» («Канцоньєре»).
2. Робота з епіграфом.
Як шлях, пройдений Петраркою-вченим, був спрямований на служіння світові?
Як ви думаєте, чи може кохання поета мати благородний вплив на світ?
3. «Пісні» («Канцоньєре») . Історія створення. Образ Лаури. Образ ліричного героя.
6 квітня 1327 р. в церкві святої Клари в Авіньйоні 23-річний Петрарка зустрів жінку, в яку закохався на все життя і оспівав у поезіях під іменем Лаури. В 1348 р. в розквіті життя Лаура помирає. її смерть глибоко вразила поета. До кінця своїх днів Петрарка залишився вірним пам"яті Лаури, їй одній він присвятив усі вірші. На схилі віку Петрарка сказав, що кохання до Лаури було для нього провідною зорею. Думки про неї надихали поета на найкращі творчі звершення. На жаль, нам нічого не відомо про справжню Лауру, яка стала прекрасним міфом. Гадають, що її ім’я - це поетичний псевдонім, який походить від слова «лавр» - символ слави.
Всі свої вірші (а їх понад 360) Петрарка скомпонував у книгу «Пісні», яку розділив на дві частини: «На життя донни Лаури» і «На смерть донни Лаури». На відміну від Данте Петрарка не розповідає нам, як він зустрів і покохав Лауру. Нам відомо лише, що дівчина не відповіла поету взаємністю. Сам Петрарка виправдовує таку поведінку красуні її доброчинністю і в глибині душі схвалює.
Ніде поет не змальовує своїх зустрічей з Лаурою. Він лише на віддалі милується її красою, а ще частіше - любить згадувати про неї вдалині від шуму людського, усамітнившись десь на природі. Тон віршів Петрарки піднесено-смутний та урочисто-стриманий. Він розкриває споглядальний настрій душі поета, його зосередженість на особистих думках і почуттях. Такий поетичний стиль називається медитативним.
Лаура. Ми сприймаємо Лауру очима самого поета. Сказано про її зовнішність дуже мало. Петрарка не ділиться з нами, які саме риси Лаури полонили його. Як Беатріче для Данте, так Лаура в очах Петрарки - ідеал жіночої вроди та доброчинності.
Здебільшого поет виплекав образ Лаури в своїй уяві, окрім тих рідкісних випадків, коли він бачив її на вулиці. Здається, що навколишній світ не має для нього самостійного значення - все навколо нагадує йому про кохану. В химерних нагромадженнях скель в горах він впізнає її профіль; пишна крона дерев нагадує йому чудове волосся Лаури; шепіт хвиль викликає в пам"яті її голос. Зачарований, поет завмирає: боїться порушити чари кохання. Мрії про кохану живили його щастям. І навпаки, занурення в реальний світ людей і предметів приносило журбу та розчарування (канцона 129).
В «Піснях» Петрарки, подібно до Данте, звеличена жіноча душа, показаний її шляхетний вплив на людську особистість. Адже не слід забувати, що в середні віки жінка була принижена. Католицька церква невтомно нагадувала про підступну роль Єви-спокусниці. Сучасників вражало те, що провідною зорею для Петрарки в його житті була не Мадонна, а звичайна жінка. Цим пояснюється і вибір народної, живої мови, а не латинської - мови церкви.
Образ Лаури в «Піснях» свідчить про відкриття нових обріїв у літературі, про формування нової, гуманістичної моралі.
Образ ліричного героя. Подібно до того, як зі сторінок книги «Пісні» перед нами постає лише один жіночий образ, так само вимальовується в нашій уяві один образ поета, який розповідає про свої переживання. Особа, від імені якої ведеться лірична розповідь, з переживаннями, почуттями та думками якої ми знайомимося, називається ліричним героєм.
Ліричному героєві «Пісень» притаманні витонченість та шляхетність переживань. Він шанує своє почуття, не виставляє його на роздоріжжя велелюдні, береже від заздрісних очей та людського поговору
В полях, де тиша й самота німа,
Замислений, я манівцем блукаю
І тільки тих стежок не уникаю,
Де й сліду людської ноги нема.
Я від людей ховаюсь недарма -
Цікавість марна в них не знає краю:
Яким таємним пломенем палаю -
Дізнатись кожен хоче крадькома.
Від чого думи й серце в неспокої -
Те знає тільки затишок дібров,
Струмки та ниви й пагорби зелені.
Проте немає глушини такої,
В якій би не знайшла мене любов,
Щоб знов вести розмови нескінченні.
(Сонет 35. Переклад Дмитра Паламарчука)
Герой «Пісень» - це меланхолійний мрійник, заглиблений у свій внутрішній світ. Однак він не аскет, що зневажає життя. Любов відкриває його душу на зустріч красі навколишнього світу. Цей реальний світ робиться дорогим, близьким і любим поетові, бо в цьому світі живе його кохана Лаура.
Щасливі квіти й благовісні трави.
Прим"яті донною на самоті;
Пісок, що береже сліди святі
Чудових ніжок під листком купави;
Гаї прозорі, віти, наче пави,
Фіалки у любовній блідноті,
Ліси вільготні, тихі та густі,
Куди не входить сонце величаве;
О краю мій, о ріки голубі,
Ви омиваєте Лаури очі
Їх блиск перебираючи собі.
Прекрасні ви в своєму непорочні!
А там підводні скелі серед ночі
Горять в мого закохання журбі.
(Сонет №462. Переклад Дмитра Павличка)
Герой «Пісень» живе напруженим внутрішнім життям. Любов поглинає його душу повністю. Подібна внутрішня концентрація людини на одному якомусь почутті, виявлення певної духовної самовіддачі притаманні добі Відродження. Знаменно, що ліричний герой «Пісень» всі свої помисли й переживання концентрує не на потойбічному, а на земному, людському.
Таким чином, Петрарка у своїх поезіях підносить не лише облагороджуюче жіноче начало, а й вартість всього земного для людини. Краса реального життя облагороджує людину, робить її думки піднесеними й чистими. На думку Петрарки, любов до земного життя не є гріховною.
Поезії, що входять до збірки дістали назву «сонет», який є одним із жанрів лірики.
4. Робота із словником літературознавчих термінів.
Сонет (італ. sonetto – звучати) – ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох катренов та терцетів. Схема сонета: абба абба ссд еед
Катрен – чотиривірш.
Терцет – тривірш.
Лірика як літературний рід (лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри) – один із трьох родів художньої літератури, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, відтворюється нова художня дійсність, побудована за законами краси.
5. Виразне читання сонета №61 Ф. Петрарки («Благословенні будьте, день і рік... у переказі Д.Павличка»)
Благословенні будьте, день і рік,
І мить, і місяць, і місця урочі,
Де постеріг я ті сяйливі очі,
Що зав"язали світ мені навік!
Благословен вогонь, що серце пік,
Солодкий біль спечаленої ночі
І лук Амура, що в безоболоччі
Пускав у мене стріл ясний потік!
Благословенні будьте, серця рани
І вимовлене пошепки ім"я
Моєї донни - ніжне і кохане,
І ці сторінки, де про неї я
Писав, творивши славу, що не в"яне, -
Й ти, неподільна радосте моя!
6. Аналіз поезії. Бесіда з учнями
Хто є героєм цього вірша? (Ліричний герой).
Яким є настрій вірша? (Це своєрідна молитва душі й серця до коханої жінки).
Відомо, що Петрарка сприймав кохання то немов найвище благо, то немов гріховне почуття. Як такі суперечливі погляди відобразились іу вірші? (Кохання – це найвища радість, але разом з тим і «солодкий біль», «серця рани», «неподільна радість».) Але ліричний герой приймає все це й не відмовляється від кохання»).
Що вказує на те, що ліричний герой приймає все це і не відмовляється від свого кохання? (Він благословляє той день, час, рік, місце, де зустрів кохану. Благословляє лук Амура, що вразив його серце; ім’я коханої та, навіть, душевний біль від нерозділеного кохання).
Як він звертається до коханої? Чому? (Донна. Так зверталися в Італії доби Відродження до жінки).
Які засоби художньої виразності використовує автор? (Епітети: ясний потік, ім’я ніжне і кохане, солодкий біль, опечаленої ночі. Антитеза: солодкий біль. Анафора (єдино початок): благословен).
Яким змальовано ліричного героя? (Він по-лицарськи милується Прекрасною Дамою, жодної зухвалої думки немає у нього. Це поклоніння коханій).
7. Прослуховування запису музики Ф.Ліста «Сонети Петрарки»
Визначте характер музики;
Як композитор звуками передає тонкі душевні переживання героїв?
Чи є, на вашу думку, який-небудь зв"язок між віршами Петрарки і музикою Ф,Ліста?
Як би ви малювали ілюстрацію до сонету №61 «Благословенні будьте, день і рік...», які б кольори переважали на малюнку? Обґрунтуйте свої міркування.
8. Виразне читання сонета №132 «Як не любов, то що ж це бути може?»
Як не любов, то що це бути може?
А як любов, то що таке вона?
Добро? - Таж в ній скорбота нищівна.
Зло? - Але ж муки ці солодкі, Боже!
Горіти хочу? Бідкатись негоже.
Не хочу? То даремно скарг луна.
Живлюща смерте, втіхо навісна!
Хто твій тягар здолати допоможе?
Чужій чи власній долі я служу?
Неначе в просторінь морську безкраю,
В човні хисткому рушив без керма;
Про мудрість тут і думати дарма -
Чого я хочу - й сам уже не знаю:
Палаю в стужу, в спеку - весь дрижу.
9. Поєднання думки і почуття
Петрарка постійно розмірковував над тим, чи достатньо благочестиве його кохання до Лаури. Для доби Середньовіччя проблема благочестивого кохання була особливо важливою. Католицька церква підносила любов до Бога, а чуттєве, земне кохання засуджувала.
Петрарку непокоїло те, що його душею оволоділо земне кохання. Чи не гріховне воно? Щоб не давати волю чуттєвим поривам, він і не прагнув домогтися Лаури. Він кохав її романтично, чистим коханням, як ідеал жінки.
В сонеті 132 відбилася суперечка Петрарки із самим собою про природу його кохання. Якщо любов - це благо, то чому вона несе журбу? А якщо зло, то чому кохання таке солодке? Якщо закоханий сам обрав це «зло», то чому він скаржиться на свою долю? А якщо «добро», то звідки його скарги?
10. В чому виражається суперечливість кохання?
Петрарка підкреслює суперечливий, подвійний характер земного кохання. Цю суперечливість він виражає в низці дивовижних образів протиставлень (антитез): любов - це «живлюща смерть», «втіха навісна». Для зображення свого внутрішнього стану він також використовує антитезу: «палаю в стужу», «в спеку весь дрижу».
Суперечливість кохання підкреслюється за допомогою
порівняння:
«Неначе в просторінь морську безкраю в човні хисткому рушив без керма». Образ хисткого човна в безкрайому морі ще з часів античності (на
приклад, у Горація) виражав долю людини, яка втратила надійну опору в житті.
11. Які моральні проблеми ставить земна любов? (Проблеми розм. і пристрасті. У Данте Алігєрі рзм та віра в Бога допомагають приборкати пристрасті. Петрарка не звертається до Бога і залишається наодинці зі своєю пристрастю. Людина, що не керується пристрастях розумом, подібна до човна без керма).
12. Висновки.
132-й сонет - твір трагічної проблематики, що новий час ставить перед людиною. Краще зрозуміти цей сонет допоможе цитата з трактат Петрарки «Моя таємниця», яка засвідчує, що поет зовсім не відкидає земне кохання та користь небесному, але в земному коханні розрізняє високе, шляхетне почуття.
Отже, Петрарка ставить високі моральні вимоги до свого кохання, прагне, щоб воно було лише високим. Поет боїться, щоб його кохання не затьмарила низка, приземлена пристрасть.
13. Петрарка - майстер сонета.
Сонет - особлива жанрова форма в поезії. Він завжди має 14 рядків. В італійському сонеті спочатку йдуть дві строфи по 4 рядки - катрени, а потім ще дві строфи по 3 рядки - терцети.
Цей жанр був розроблений італійськими поетами Раннього Відродження, зокрема Данте. Але Петрарка довів сонет до високої досконалості. Після Петрарки сонет надовго увійшов в європейську поезію і користується популярністю у наших сучасників 1 .
Петрарка розробив жанр медитативного сонета, тобто сонета-роздуму. Навіть якщо він описує природу, якісь побіжні враження чи спостереження, твір завжди закінчується якимось узагальненням чи висновком.
В часи Петрарки італійська мова стала милозвучнішою та красивішою, ніж була за Данте. Це дало змогу Петрарці здійснити ще одне відкриття. Його сонет чарує читача співучістю, красою словосполучень та звучними римами. Для Данте Аліг"єрі поетична форма ще не мала власної цінності, допомагаючи йому лише виражати думки. У Петрарки поетична форма вперше набула високого естетичного значення.
14. Заключне слово вчителя.
У поезіях Петрарки помітне прагнення подолати складний алегоризм, який був властивий середньовічній поезії. Хоча Лаура безмірно ідеалізується, згідно з попередньою традицією, вона постає вже як жива жінка, з реальними земними рисами. Ще виразніше новаторський характер поезій «Канцоньєре» проявляється в зображенні ліричного героя, якому й належить центральне місце у збірці. Відомий дослідник поезії О. Веселовський влучно назвав «Канцоньєре» ліричною сповіддю Петрарки. Основу змісту збірки становить напружений інтерес поета до своєї особистості, до власного внутрішнього світу, сповненого протиріч. Поет страждає від незгоди між розумом і почуттям, земне існування видається йому марнославним, але водночас він усвідомлює неможливість подолати земні пристрасті.
Петрарка володів великим даром слова і вірив у силу художньої мови. Він свідомо і продумано створював власний індивідуальний стиль, безперервно працював над удосконаленням своїх поезій, переробляв їх, змінював, прагнучи довершеності. Він домагався краси форми, витонченості вірша, вишуканої образності.
Петрарка надав сонету класичної досконалості, і сонет набув значення взірця жанрової форми і ліричної мови для багатьох поетів. Його наслідування в європейській поезії породило цілу течію петраркізму. Впливом сонета Петрарки позначена творчість найвидатніших поетів Франції, Іспанії, Англії.
V І. Застосування знань, умінь і навичок.
1. Розгадати кросворд:
1) Ім’я Петрарки (Франческо)
2) Італійське звернення до жінки. (Донна.)
3) Назва збірки поета. («Канцоньєре».)
4) Місто, в якому народився Петрарка. (Ареццо.)
5) Справжнє ім’я поета. (Петракко.)
| с | |||||||||||||||||||||
| О | |||||||||||||||||||||
| Н | |||||||||||||||||||||
| Е | |||||||||||||||||||||
| т | |||||||||||||||||||||
Назва літературного жанру, в якому писав Петрарка. (Сонет.)
2. Підсумкова бесіда.
Згадати особливості сонета як літературного жанру.
Що називається катреном, терциною?
Як називається збірка творів Петрарки?
Визначте провідну тем сонетів поета?
Чи можна явити ліричну героїню, кохану поета Лауру, читаючи сонети?
Чому Петрарку називають поетом-гуманістом?
V ІІ. Оцінювання.
V ІІІ. Домашнє завдання.
Опрацювати матеріал підручника за вивченою темою; вивчити напам’ять один із сонетів поета.
Аналіз “Сонет 61” українською – тема, ідея, художні засоби
Петрарка Сонет 61 аналіз «Благословенні будьте, день і рік…»
Тема – кохання
Ідея – кохання – благотворна сила
Ліричний герой по-справжньому кохає, відчуває внутрішнє пробудження, піднесення, жагу до життя
Художні засоби “Сонет 61”
- анафора: благословенні;
- епітети: сяйливі очі, солодкий біль;
- метафори: лук Амура, серця рани;
- звертання;
- окличні речення
- Оксюморони: «Але ж муки ці солодкі…»; «Живлюща смерте…»; «Втіхо навісна…»; «Палаю в стужу…»; «В спеку весь дрижу…»
Протиставлення, оксюморони, риторичні запитання, риторичні окличні речення - дуже влучні, виразні художні засоби для відтворення почуттів, допомагають глибше розкрити суперечливість такого багатогранного почуття, як любов.
Цей сонет своєрідна молитва душі й серця до коханої жінки. Петрарко сприймав любов, то як найвище благо, то як гріховне почуття. Ці суперечливі погляди на кохання позначилися на вірші. Кохання – це найвища цінність, а водночас і «солодкий біль», «серця рана». Але ліричний герой приймає все це й не відмовляється від кохання. Він по лицарські милується прекрасною Лаурою. Жодної зухвалої думки немає в нього. Це поклоніння коханій. Думки про кохану виливаються у гімн цьому високому почуттю. Він говорить про Лауру з піднесенням, схиляється перед нею.
Композиція твору відтворює кохання дорогоцінне, крихке і милозвучне як кришталь. Воно прозоре, але може відтіняти різні барви, як грані кришталю. Це кохання нескінченне, як пісок, що відлічує нескінченність часу. Серце Петрарки обпалене вогнем кохання, покрите ранами благоговенними, тому увінчене трояндами кохання, які як стріли Амура пронизують його серце, але це не завдає йому смертельних ран, а наповнює солодким болем кохання.
ПЕТРАРКА СОНЕТ 61 “Благословенні будьте, день і рік…”
Благословенні будьте, день і рік,
І мить, і місяць, і місця урочі,
Де спостеріг я ті сяйливі очі,
Що зав’язали світ мені навік!
Благословен вогонь, що серце пік,
Солодкий біль спечаленої ночі
І лук Амура, що в безоболоччі
Пускав у мене стріл ясний потік!
Благословенні будьте, серця рани
І вимовлене пошепки ім’я
Моєї донни - ніжне і кохане,
І ці сторінки, де про неї я
Писав, творивши славу, що не в’яне,-
Й ти, неподільна радосте моя!
***
Благословенні місяць, день і рік,
Пора, година, край, містина мила,
Коли краса її очей сп’янила
Мене, і став я бранцем їх повік.
Благословенні: біль, що в душу вник,
Що об’явилась ним Ерота сила,
Лук і стріла, що серце проразила,
І рана, що пройшла в його тайник.
Благословенні всі рази, коли я
Ім’я моєї пані називав,
Мої зітхання, порив, плач і мрія.
Благословенні і рядки, що склав
Я їй на честь, і мисль моя: до неї
Вона іде, до неї однієї.
